Багато думок сьогодні. Хочеться поділитися. По-перше - я не уявляю собі України без Криму. Це так ніби мені відріжуть руку. Як це не буде більше моря, ялівника, червоної ікри і моїх спогадів з дитинства?... Як це зміниться наш обрис на карті світу? НЕ хочу навіть про це думати... Може ті, хто там живе і хочуть до Росії. Але ж чи вони розуміють взагалі, чого вони накликають?...
По-друге, я починаю думати про війну, як про реальність, яка нас може очікувати у найближчому майбутньому. Дивлячись на усе через цю призму, мені хочеться дуже глибоко дихати. Оце дивлюсь на блакитне небо, і не вірю, що воно може більше не бути таким безтурботним - і такий жаль бере, що аж серце болить. Невже все, що ми будували, зруйнують, знищать і нам доведеться будувати... боюся навіть подумати, що може вже й не нам...
Поляки не люблять росіян, українці може теж не люблять росіян - і нехай це історично, чи помста за те, що загуло, але що ж тепер - треба війни? Треба вбивати? Де ж воно ненасилля? Де ж воно поєднання народів перед глобальним потеплінням, де ж вона мудрість поколінь?... Влада нищить мізки і огортає серця стальним коконом. Так народжуються наступні гітлери. Але МИ просто хочемо просто жити, кохати, втілювати свої мрії. Поверніть нам МИР. Поверніть нам Україну. Незалежність. Повагу. Бо як ні - то ми ж ніколи цього не забудемо. І закінчиться українська доброта і щирість.
Усе. Виговорилася. Дякую, що вислухали.
Миру мир.
Немає коментарів:
Дописати коментар